Поки мене вітають з перемогою Швеції на Євробаченні, я мушу зізнатися, що Євробачення я не дивилася, хоча за Щвецію, звісно, тішуся)
Натомість я як одержима за вихідні подивилася майже два сезони "Med Mеn". Мене рідко затягують серіали, я всіма силами намагаюся берегти себе від такого лиха, але інколи не втримуюся)
Так декілька місяців тому ми подивилися усю boardwalk empire, а тепер нас за вуха не відтягнещ від Божевільних.
Зізнавайтеся, хто ще це дивиться і хто чекає продовження Імперії, як цього чекаємо ми?:)

Вчора, щоб повністю зайнятися нічого-неробінням пішли на цей фільм. І не пожалкували.
Проста американська комедія з моментами трагічності, але врешті-решт з перемогою життя!

Трейлер можна подивитися тут:
http://youtu.be/JQTetUGvKWk

Мене ж особисто до глибини душі розчулював власний чоловік з його коментарями: "мені цей візочок подобається", "цей зовсім не подобається", "ці слінги якраз те що треба! запамятай бренд")))

Перед Євро 2012 про Україну тут почали показувати передачі.
Звісно, картина постає дуже сумна: "failed democracy", розчаровані люди, яких кинули всі без виключення політичні сили, країна з політичними в"язнями... все сумно!
У нас лише декілька каналів, тому не знаю, чи це так повсюдно, але я ще не бачила жодної реклами Євро 2012.
Чорношкірі знайомі питають, чи не небезпечно їм їхати на те Євро, бо вони начулися страхітливих історій про українську "толерантність"... Я кажу правду, що до толерантності там далеко, але у нас міліції стільки, що я впевнена, що їхати можна без страху (говорю і боюся брати на себе відповідальність за спокій (і навіть життя) цих людей).
А сьогодні в новинах показують наш парламент з бійками і чубраннями... Коли вони лишать ту мову у спокої? Зрозуміло, що ніколи, інкаше, як ця вся братія буде набирати собі бали?

Навіяно дописом Жадана "Сором як різновид патріотизму" http://tsn.ua/analitika/sorom-yak-riznovid-patriotizmu.html

Згадалися мені часи, коли я ще вчилася в Німеччині і додому їздила на автобусі (сідали ми в Ганновері і їхали аж прямісінько до Рівного). Так от одного разу ми їдемо, нас, як завжди тримають на кордоні, вимагають з кожного по 5 нещасних єврів, а мені так млосно стає, я ж бо таки вже така начитана і ідейна, і мені соромно і за себе і за автобус і за митників, за все соромно і я кажу Т. щось типу "знаєш, якщо я зараз заплачу, я у дзеркало не зможу на себе дивитися, бо я точно знаю, коли я заплачу зараз, то в цій країні, моїй країні, нічого ніколи не змінеться". А Т. каже "то і не плати, я теж не буду, побачиш, знайдуться ше такі, що не будуть платити, головне - все почати". За цей час знайшлися активісти з самих пасажирів, які почали збирати гроші, ми сиділи десь посередині, отже, до нас прийшли уже з частиною зібраних грошей. Всі пасажири гроші слухняно здавали, так що, коли ми сказали, що грошей давати не будемо, то половина автобуса уже оскаженіла... Знайшлися тітоньки, які кричали "Каааааааккккк??? Все сдают, а ви нєт, ето нам за вас сдавать???". Ми відверто висловили свою позицію, що ми за те, щоб взагалі нічого ніхто не здавав, бо є узаконена процедура, по всій митниці розвішані телефони служби, у яку треба дзвонити, якщо вимагають гроші, отже, ми за те, щоб дзвонити, бо ми хочемо, щоб Україна стала кращою, і це ми повинні її зробити кращою. І що ви думаєте? Після нас ще двоє людей відмовилися платити. І ось тут почалася справжня істерика у самих активних пасажирів! Це треба було бачити, я була в азарті, так що якби мені і пішки треба було іти, я би все одно стояла на своєму, та у інших "неплатників" нерви виявилися нікудиншіми, вони все ж здалися, і ось на весь автобус одні ми нічого не даємо... Над нами вже нависло чоловік з десять, а ми - ні цента. І тут хлопчина, який сидів перед нами виголошує сакральну фразу, яка подіяла на всіх і від нас усі відстали:
"Они западенцы, они ничего не дадут" (я вперше побувала в ролі "западенця" і якось навіть цим досі пишаюся:)
І що ви думаєте? Автобус спокійно поїхав без наших 10 єврів! Ми так і сказали, що з митниками будемо самі говорити, але митники з нами не захотіли говорити. І той хлопчина, що обізвав нас западенцями потім обізвав нас "молодцами", і у його похвалі нас підтримали ще декілька людей і відверто захоплювалися нашою "сміливістю". Одна жіночка, як тепер памятаю, сказала, що ми точно далеко підемо, і що ось так їздити точно не будемо (ну, і заважати відповідно нікому не будемо).

І що сталося за ці майже 10 років? "Ось так" ми точно не їздимо) Принаймні якийсь позитив після того є) І ще мені перестало бути соромно за ту систему, в яку я не граю. Я ніколи ніде не давала хабаря, мені ніколи нічого не давав відповідно, я завжди сумлінно роблю свою роботу, якщо мене не влаштовує зарплата, я просто за таку роботу не беруся і не втягую себе у всі ці тіньові ігри. Так що мені особисто не соромно.

Сьогодні у мене іспит з шведської, я лишилася вдома готуватися, а натомість дивлюся хрестини маленької принцеси Естелли. Можна як завгодно ставитися до королівської сімї, та коли дивишся на Вікторію з Даніелем і на це маленьке чудо, яке уже схоже і на маму і на тата, то не можеш не радіти за них всіх)
та... стаю абсолютно сентиментальною))
Пряму трансляцію можна дивитися тут:
http://svt.se/2.178981/det_kungliga_dopet

Завжди мріяла подивитися на Стокгольм з даху! І сьогодні моя мрія збулася!
Нас запросили на сніданок у Старе місто, і ми пили каву і їли вафлі з варенням на терасі із виходом на справжнісінький дах!
( тут би міг жити Карлссон )

Ось що виходить, коли Т. вирушає купити хліба.




Звісно, хліба в переліку купленого не знаходиться)
Щоб всі так жили, чесне слово)

ще й у великій кількості!

( подивитися що )

Копенгаген виявляється просто прекрасний! У 2010 році я там була лише проїздом, тому ніяких особливих вражень від нього не лишилося. Зате на цей раз вражень залишилося стільки, що хочеться туди повертатися і не раз! Коли ми приїхали туди у суботу, то дощ лив як з відра, вітер голову зносив і нам здавалося, що плакала наша прогулянка гіркими сльозами. Але! погода змилостивилася, і неділя видалася напрочуд сонячною, так що ми і підгоріти встигли.
У результаті нашої прогулянки ми зійшлися на тому, що Копенгаген, мабуть, красивіший Стокгольма, зате ми більше любимо Стокгольм, а у Копенгаген краще приїздити погуляти)


( тут можна подивитися на Копенгаген разом )

Завтра останній день конференції, завтра я їду додому. Скучила страшно!
В Лунді цвітуть магнолії, все зелене, наче влітку, хоча вітер голову зносить. Коли їхала з Стокгольму, там бруньки лише тільки зявлялися, завтра вже побачимо, чи туди нарешті прийшла весна.
В Орхусі було цікаво (мою панель чеарив Джеймс Вертч, і це було особливо приємно:), та конференція в Лунді мені видається цікавішою, і якоюсь душевнішою (тут ми зустрічаємося з моєю улюбленою науковою керівницею, так що я в Лунді завжди особливо щаслива). Багато людей з конференції в Орхусі, так само як і я, одразу приїхали на конференцію в Лунд, навіть деякі keynote speakers ті ж самі. Більше того, навіть назви у конференцій дуже подібні - "Memories in Conflict" та "Conflicting Memories" (у скороченому варіанті:)
Майже половина людей, уже знайомі. І це неймовірно, мушу вам сказати. Зустріла декількох людей, з якими познайомилася на конференції в Австралії (ось аж звідтам я насправді нікого не сподівалася побачити). Познайомилася з людьми, з якими вже давно мріяла познайомитися. Отримала від них коментарі про свою роботу, дуже слушні (і у супроводі багатьох компліментів). Приємно усвідомлювати, що я таки кудись рухаюся! Ура!
На вихідні зустрілися з Т. в Копенгагені. Там було пречудово! Фотографії будуть лише звідти, бо я до того облінилася, що камеру з собою не вожу (треба буде купити собі легкий варіант).